Блог /

Ліки від психологічної інфляції

Ліки від психологічної інфляці

Одного разу військовий ,зачувши що я лікар-психотерапевт, попросив мене перемотати йому пов'язку на руці. Я погодився і почав бинтувати.

Х/б бинт на відміну від еластичного, мотається набагато гірше, доводилось пововтузитись і виймати час від часу лишні волокна що заплутались.

Вся кість і частина передпліччя була густо всіяна численними дрібними ранками, які були давно сухі.

— що він від мене хоче? — подумав собі я. Було очевидно з медичного погляду, що в пов'язці вже давно немає жодної потреби. Якщо рани немає, то навіщо цей бинт на руці?

— А ви так детально перев'язуєте, видно що лікар, зовсім не так, як попередня фельдшер там в лікарні, накрутила будь як і ,«йди, ти здоровий»

— та то не складно, півроку десмургії на медичному — з явним піднесенням і удаваною скромністю зовні, відповів я, мовляв нічого особливого.

— ні, ні, ви якось по інакшому то робите.

Я задумався. Чому для цього ветерана так важливо було що саме лікар, і щоб не будь як? Було щось демонстративне в цій пов'язці, щось що «розповідає про..»

Можливо позиція лікаря додавала значимості, робила особливим, гідним особливої уваги. Можливо справа в зовсім іншій немедичній рані?

Війна знецінює життя кожного, робить смерть чимось буденним. Не важливо чи ти сильний чи слабкий, старший по званню чи молодший, снаряди не вибирають, все підрівнюється під одну мірку.

Щодня чую в новинах: за минулу добу загинуло... поранено стільки то... те що для мене,який сидить на дивані, є звичною буденною інформацією,для когось могло бути питанням життя і смерті. Легко чутися знеціненим, коли твоя історія прирівняна до «одного військового поранено в зоні бойових дій» - нічого особливого.

А можливо військовий пережив зраду «своїх»? Коли часом стикаєшся з тим що ти тільки розмінна монета в політичних іграх великих дядьків, легко відчути себе незначним, і непомітним,«одним з..» «гарматним м'ясом».

Можливо медсестра в поспіху і потоці поранених, зарахувала до «одного з..» і «нічого особливого» а я ж був на порозі смерті, так близько!

З кожним витком ставало очевиднішим що я перемотую не поранення, але пам'ятник пораненню, символ, який запитує: чи я ще цінний? Те що я пережив гідне особистої уваги? На мить мені здалося що я обвиваю бинтом вже іншу немедичну рану ,рану непомітну,рану психологічну, яка ще не зажила. Хтозна...

Потяг їхав далі на захід. Повернувшись до компанії, ми довго і багато говорили про те як вибухнула міна, про контузію, як врятував від відриву голови випадково незастібнутий ремінець на кевларовій касці, про Бога, кілька операцій на очних яблуках в госпітальні, вино,жінок, ремонт в будинку, похресників...

Здається перев'язав добре.

Михайло Костюк психотерапевт