Блог /

Тривожний розлад? Панічна атака?

Тривожний розлад

Хотів поділитися, можливо подякувати. Будемо вважати це коментарем. Хитра воно справа – залишити коментар у фб залишившись інкогніто. Тривожний розлад? Панічна атака?

Про це зараз говорять часто, та частіше - мовчать. Я ніколи не ставився з докором, чи насмішкою до людей, які то в депресії, то з ПА... словом, встигають за «останнім писком моди». Ну, хіба що трохи. То теж спосіб розважитись, думав я. В мене є така колега - жінкам пасує встигати за модою.

Я працюю, дружина каже що багато. Так, одружений. І все ніби нормально, звісно, не без проблем. Та без них, знаю, не буває. Поки немає нічого непосильного, а дрібницями перейматись – не моє. Друзі вважають що непогано даю собі раду. Так, і друзі є.

Якось почало колоти в грудях. Точно серце, мені в роді написано. В моїй сім'ї чоловіки грішать на слабке серце... грішать не лише на серце, та не тут про це. Лікар сказав що то стрес. Серце, я здивувався почувши, - Працює як твої однолітки - старі добрі двигуни Toyota, - жартував він. Не розділяю захоплення лікаря, і не дуже оцінюю гумор, але йшлось про чотирициліндрові двигуни, як він пояснив, згодом. Рекомендував більше піклуватись про себе, свіже повітря та помірні фізичні навантаження. Працює як його однолітки – дорогі, древні та непрактичні ретро-автомобілі. Ті, що з гаражу хіба на виставку виїжджають. Зате витончені, як і його почуття гумору.

Так виглядає моя пасивна агресія, про це я дізнався у психотерапевта, теж, згодом. Адже допустити думку про те, що справа в «нервах» я не поспішав. А симптоматика наростила.

Під пером Жуль Верна, за 80 днів Філеас Фог здійснив навколосвітню подорож.

Близько половини року (трохи менше 180 днів) тривала моя подорож, навколодіагностична.

Інколи тремтіли кінцівки, трохи німіли пальці - проблеми з хребтом, шиєю. Остеохондроз? Хто не куштував? Ну, масажі я люблю, хоча б. Басейн ще нікому не зашкодив. Єдина біда – мені і не допоміг.

Запаморочення – вегетосудинна дистонія. Тут, з вашого дозволу, і коментувати не буду.

А працювати ставало все важче, важче ставало і перебувати в оточенні людей - аж прів, їй-богу! Але і тут хвацько знаходив собі різні пояснення.

На щастя сталася панічна атака, справжня! Так, на щастя. Її я втомою собі пояснити не зміг. Надто багато від колеги про це знав, тієї, що за модою слідкує. Отак і потрапив до психотерапевта.

Кінець історії мав би бути щасливим, але моя історія ще не закінчилась. Симптоми, наче, пройшли, зараз закріплюю результат. Згодом, можливо, напишу продовження. І... так, тепер я теж став тим, хто говорить про це, поки лише інкогніто.